Пригода року

Як отримати нагороду Nat Geo? Побувати там, де ще не ступала нога людини. І повернутися назад.
Від Джош Сампієро

Скоріше за все, ти ніколи не чув про такий острів, як Нова Британія. Його назва здається знайомою, але відносно Великобританії, на честь якої він названий, острів розташований дуже далеко. Його можна знайти на схід від Папуа Нової Гвінеї, чиєю провінцією він є.

Нова Британія – досить великий шматок суходолу площею 15 724 кв. км. Це одне з найменш досліджених місць на планеті і, відповідно, ідеальний спот для шукачів пригод. Озброївшись каяками, тут побували Бен Стуксбері, Кріс Корбулік, Педро Оліва і Бен Марр. Результат їхньої поїздки – номінація на нагороду «Пригода року» від National Geographic.

Чим команда заслужила таке визнання? Каякери підкорили 20 км непрохідного бурхливого потоку, захованого на дні ущелини, що за розмірами не поступається американському Великому каньйону. Річка Беріман – це стрімкі стіни, гучні пороги і жодної живої душі навкруги. Спуск в ущелину небезпечний для життя, але команді вдалося вибратися звідти живими і привезти з собою унікальні фото та відео. Читай ексклюзивне інтерв'ю з лідером команди Беном Стуксбері.

Пригода року © Bryan Smith/Red Bull Content Pool

Перше питання: що це взагалі за місце?

Річка називається Беріман – так само, як перше село вниз за течією від ущелини. Ми прозвали її «тихоокеанським Великим каньйоном». Ми починали сплав в горах Накані. Звідти пройшли приблизно 50 км до виходу ріки у Соломонове море.

Як ви готувалися до цієї подорожі?

За останні кілька років Кріс, Педро і я здійснили більше сплавів, ніж будь-яка інша команда. Ми побували на шести континентах і стали першопрохідцями найрізноманітніших водоспадів – від тих, що перебувають у місцях цілком освоєних людиною, до дуже віддалених. Наприклад, спускалися найвищими водоспадами на Землі в Палусі (регіон на північному заході США – ред).

Але це місце не схоже ні на що інше. Єдиним способом дістатися відправної точки була висадка з гелікоптера. Інакше ніяк. В останній нашій експедиції ми місяць діставалися місця сплаву. Тут це було нереально через абсолютно непрохідні джунглі.

Блакитна річка Беріман © Ben Marr/Red Bull Content Pool

Ти порівнюєш цю ущелину з Великим каньйоном…

У найглибшій точці, де ущелина підходить до гір Накані, її глибина сягає 1524 м. Це неймовірне видовище: лише голі червоні стіни. Справді дуже схоже на Великий каньйон. На дні цього гігантського розлому річка промила глибоке вузьке русло. Місцями його глибина становить 300 м!

Як ви знайшли це місце?

Ми помітили його два роки тому, під час перельоту з Папуа Нової Гвінеї. Ущелина розташована в малонаселеному районі острова. Коли ми його побачили, одразу зрозуміли, що повернемося сюди.

Ви знали, що на вас там чекає?

Якщо чесно, ні. Принаймні, поки перший вертоліт-розвідник не дослідив територію. 13 каньйонів поспіль, і все з прямовисними стінами! Тут величезна кількість місць, де доводиться сильно ризикувати, інших варіантів просто немає. Ми пройшли 20 км річкою, звідки нас не зміг би витягнути навіть вертоліт, і це не перебільшення!

Холодний душ для учасників експедиції © Bryan Smith/Red Bull Content Pool

Яким був найвищий водоспад?

На вході в другій каньйон був 18-метровий спуск, потім ще 22-метровий подвійний водоспад, який ми назвали Травертин-Фоллз. Географічних назв цих місць немає, оскільки путівника по каньйону, як ви розумієте, поки ще ніхто не написав.

Розкажи про найризикованішу ситуацію вашої подорожі.

В сьомому каньйоні нам довелося вибирати: повертатися назад до річки, підніматися стіною каньйону чи спробувати знайти переправу суходолом. Ми не знали, як рухатися далі вниз за течією. Вибралися з річки на лівий берег і відправили Кріса вгору за течією. Він знайшов шлях до ущелини з абсолютно вертикальними стінами, яка, начебто, вела назад до каньйону нижче того місця, де ми застрягли.

Через півтора дні ми вже висіли на прямовисній стіні в ста метрах над річкою. Педро вирушив униз першим, звичайно, зі страховкою, пропущеною через карабін каяка. Ми не бачили, як він спускався, тому проґавили момент, коли мотузка Педро заплуталася і його стало затягувати під воду. Я помітив, що мотузка туго натяглася, чого бути не повинно. Ми встигли перерізати мотузку, і Педро вибрався з пастки. Було справді страшно. Я боявся, що Педро міг випасти з човна.

Тут ще не ступала нога людини © Ben Marr/Red Bull Content Pool

А диких тварин бачили?

Тисячі огидних на вигляд павуків і здоровенні крилани – найбільші кажани на землі. Розмах крил у них сягає двох метрів. Іноді все небо раптом ставало чорним: його цілком закривали крила кажанів. Вони не нападали на нас, просто літали туди-сюди.

Як щойно ми віддалялися від річки, одразу можна було почути голоси птахів та інших тварин. Як правило, ми майже завжди були поруч з галасливим потоком, тому не чули й не бачили і половини того, що там є.

Скільки часу зайняла ця подорож?

Сам сплав зайняв 13 днів. За цей час ми подолали 50 км. З них перші та найважчі 20 км йшли 12,5 днів. Зате наступні 30 км до Соломонового моря пролетіли за 3 години.

Наближаючись до Соломонового моря © Bryan Smith/Red Bull Content Pool

Як вважаєш, вам пощастило, що ви успішно пройшли такий складний маршрут?

Нам справді добряче щастило. Через день після завершення подорожі пішов дощ і лив два дні без упину. Це була справжня тропічна злива. Річка ніби сказилася. Якби дощ застав нас, коли ми були в каньйоні, не знаю, чи змогли би ми вибратися звідти.

більше про
Наступна історія