Ultrarunning
Що відбувається з тілом, коли біжиш ультрамарафон Badwater 135
Ультрамарафонець Різ Дженкінс виявляє болісний вплив Badwater 135 на свій розум та тіло. Від галюцинацій з машинами, що танцюють уночі, до здертої з ніг шкіри…
Щоб змагатися в ультрамарафоні Badwater 135, потрібно вміти насолоджуватись болем. І бути готовими робити це довго – приблизно 40 годин у випадку з цією виснажливою подією.
Починаючи з Долини Смерті у Каліфорнії, бігуни штовхають себе на екстрим: виживають при температурі до +53°C, долаючи 135 миль (і три горних хребти) далеко на вершині Вітні в Каліфорнії.
Напрямок починається у найнижчій точці висоти в Північній Америці, розташованій на 280 футів нижче рівня моря в басейні Badwater. Біжучи вночі, конкуренти проходять через визначні пам’ятки: зокрема Фернес-Крик (відповідну назву через температуру +30°C вночі) й Таун Пас (17-мильний у довжину підйом зі збільшенням у 5000 футів). Таун Пас долається перед тим, як нарешті досягти Whitney Portal Road – вихід до найдовшого та найкрутішого підйому за все змагання. Учасники підіймаються на 5000 футів за 13 миль до фінішу після 122 миль бігу по дуже довгій, гарячій та прямій дорозі.
Учасники мають завершити змагання з бігу протягом 48 годин. А це означає, що вони мають бігти без довгих зупинок або сну та мати власну команду підтримки і транспортний засіб. Щороку близько 20-40% спортсменів не виходять на фінішну пряму. Цього року 16 з 96 не змогли завершити змагання.
Один чоловік все ж зробив небезпечний подвиг. Це ультрамарафонець Різ Дженкінс – перший валлієць, який взяв участь у змаганні. Тут він розповідає, як Badwater скрутив його в баранячий ріг.
«Я ледве міг поставити ноги на підлогу»
The tarmac is so hot that an egg can be fried on it
© Rhys Jenkins
Задушлива вологість і розплавлений асфальт – такий гарячий, що на ньому можна підсмажити яєчню – призвели до болісного набряку ніг.
«Був момент, коли мої ноги так боліли, що я ледве міг поставити їх на підлогу, – розповідає він. – Я приймав знеболювальні, аби зменшити набряк».
Поширеним для цим змагань є використання кросівок, що на пів розміра чи розмір більші – у якості запобіжного заходу. Або учасники демонструють «взуттєву хірургію» своїх кросівок: відрізають шматочки матеріалу, щоб прибрати ті місця, що здавлюють ноги. Коли стає нестерпно, деякі бігуни вдаються до шльопанців або сандалів для додаткового полегшення.
«Для Badwater я взув білі кросівки, щоб вони не притягували спеку. Я також взяв із собою взуття 9 та 9,5 розміру. Я взувся у кросівки найбільшого розміру, проте вони були надто незручними, і я почувався так, ніби на моїх ногах цегли. Я не біг в них, тому повернувся до машини та перевзувся в менший розмір. Оскільки я носив ці кросівки близько 100 миль, вони розносилися, і мої набряклі ноги помістилися в них. На диво, це було зручніше, ніж носити взуття більшого розміру».
«Мені ледве вдавалося дихати, бо легені намагалися боротися зі спекою та відсутністю вологи»
In Death Valley in July, temperatures average 47 degrees Celsius
© David McNew / Getty Images
Долина Смерті, що починається на 280 футів нижче рівня моря, є одним з найбільш спекотних – і найменш вологих – місць у США. Середня температура в липні становить +47°C, а рівень вологи дуже низький – лише 10%. Незважаючи на те, що Рис вже чотири рази неофіційно брав участь у цьому змаганні з бігу, за ті 10 років, які він готувався до першого офіційного забігу в Badwater, він докладав зусиль, аби звикнути до палючої й абсолютно сухої спеки.
«Перші кілька миль мені ледве вдавалося дихати, бо мої легені намагалися боротися зі спекою та відсутністю вологи, – зазначає він. – Коли я пітнів, моє тіло покривалося шаром солі. Ви можете подумати, що у нічний час воно охолоджується, проте навіть тоді у пустелі так спекотно, ніби це теплова хвиля в США. Удень стає так жарко, що дорога тримається у спеці, а вночі намагається звільнитися від неї».
У спробах пристосуватися до палючих температур Долини Смерті Різ провів вісім тижнів тренувань у сауні перед початком змагань. «В Уельсі ми отримуємо теплову хвилю кожні 10 років, тому я не міг розраховувати на те, що мені це допоможе, – пояснює Різ. – У Долині Смерті немає вологості, тому сухе тепло сауни стало ідеальним для теплових тренувань і я зміг проводити там близько 60 хвилин. Я міг піти туди на пробіжку, аби мій пульс почастішав, міг робити розтяжку або легкі вправи. Я також носив одяг в сауні – шорти й футболку, виготовлені з матеріалу, подібного до гідрококостюму, а поверх цього – худі».
На щастя, його тренування проходили не дарма: «Якщо раніше я панікував, коли перегрівався, то пізніше просто знав, що потрібно одразу зробити. У цьому місці страшно перебувати, тому тренування протягом 10 років – хороший спосіб підготувати себе психологічно».
«Я почав сумніватися у тому, що є справжнім, а що – ні»
Hallucinations are commonplace at Badwater
© David McNew / Getty Images
Мікс з відсутності сну, теплового удару та зневоднення означає, що яскраві галюцинації – поширені під час Badwater. Незважаючи на досвід Різа, який багато разів брав участь у змаганнях з бігу, ніщо не могло підготувати його до того, як він почуватиметься.
«Під час другої ночі без сну я почав сумніватися в тому, що є справжнім, а що – ні, – розказує він. – У якийсь момент я відчув, ніби засинаю під час бігу. Тоді дві машини переді мною миготіли по черзі – і здавалося, ніби є лише одна машина, що танцює посеред дороги».
«Якось я сказав, що мені потрібне місце для сну, аби вимкнутися. Тому я зробив імпровізоване ліжко з ящиків. Проте воно було таким зручним, ніби ліжко в готелі. Я поставив будильник, що мав задзвонити через 20 хвилин, але через 10 хвилин подумав, що спав довше. Я підскочив і почав бити ліжко так, що воно розлетілося по дорозі. Ці 10 хвилин зіграли на мою користь, тому я й дістався фінішної прямої».
«У мене зовсім зник апетит»
The intense heat means runners completely lose their appetite
© David McNew / Getty Images
Під час ультрамарфону бігуни можуть втрачати від 400 до 600 калорій на годину, тому поповнення енергії є надзвичайно важливим. Однак через невгамовну спеку бігуни Badwater майже не можуть нічого їсти, що приводить їх до повного виснаження (через нестачу запасів глікогену) або, що навіть гірше, до гіпонатріємії (надмірної гідратації) внаслідок низького рівня натрію. Симптомами цього є нудота, головні болі і, у складних випадках, судоми.
Різ усвідомлював важливість живлення повною мірою, тому взяв із собою їжі на 70 000 калорій. Але їсти виявилося ризикованим завданням. «У мене зовсім зник апетит, – розповіда Різ. – І я не хотів їсти, бо було дуже спекотно. Я сповільнувався та втрачав здоровий колір обличчя. Приблизно за 60 миль група підтримки посадила мене біля дороги і сказала: «Це той момент, коли варто поїсти, інакше нічого не вийде».
«У дитинстві я мав прізвисько Бургер Бой, бо любив гамбургери. Під час змагань мій друг пішов у ресторан, що в сусідньому місті, та купив мені чизбургер. Жодна клітина мого тіла не хотіла їсти. Я думаю, що пройшов чверть дороги до того, як почав почуватися погано».
«Їсти мене спонукала фінішна лінія, бо я знав, що це кінець перегонів. Я вибрав бути там, мене ніхто не змушував. Я робив це для CF Warriors та для людей, які здійснили пожертви. Цей момент став переломним, і я пробіг вгору близько дев'яти миль. Це була та частина гонки, яку я не очікував швидко пробігти. Відчувалося так, ніби моє тіло прокинулося від того чизбургера, який містив близько 1000 калорій, і я міг змагатися знову».
«Я набирав вагу, що є ознакою перезволоження»
Rhys consumed too many electrolytes and became overhydrated
© Rhys Jenkins
Недивно, що зневоднення – поширена в Долині Смерті проблема. Однак, як виявив Різ, надмірне переймання підтримкою високого рівня рідини та електролітів може призвести до не менш небезпечного стану – перегідратації.
«Коли я брав неофіційну участь у Badwater, у мене виникли проблеми приблизно на 40-й милі, де я отримав судому та знепритомнів. Тому на початку цьогорічного змагання моя команда дала мені дві пляшки з водою по 500 мілілітрів: одну – із сольовим напоєм під назвою Нанн, а другу – зі звичайною водою. Вони сказали: «Коли побачиш нас наступного разу, маєш завершити обидві». Але я бачив їх кожні 20 хвилин, тому щогодини випивав близько п’яти цих пляшок. На 18-й милі команда сказала, що я набираю вагу, а це ознака перезволоження і надлишку солі. План полягав у стриманні будь-яких судом, тому щойно це сталося, ми відмовилися від солі. Тепер я мав лише одну пляшку води. На момент, коли я пройшов 40 миль, моє тіло було добре збалансоване і я почувався блискуче».
«Мої ноги, п'яти, пальці ніг – все було вкрите пухирями»
Runners' feet can blister so badly they have to be carried off the course
© Chris Sweda / Chicago Tribune / MCT via Getty Images
Поєднання спеки та вологи означає, що нестерпні пухирі стануть однією з головних причин неспроможності досягти фінішу. У деяких випадках шкіра відділяється від нижньої частини стопи, а під мозолем утворюються великі пухирі, ніби їх кип’ятили в олії.
«Цього року я не відчував болю, поки не зняв шкарпетки, ноги під якими – п'яти, пальці ніг, все – були вкриті пухирями, – каже Різ. – Спершу я розрізав їх та позбувся пухирів, наскільки це було можливо. Очевидно, що взуватися після цього було дуже боляче. Крім того, я втратив пару нігтів».
