Найкращі пілоти світу поступово адаптуються до нового покоління двигунів і болідів Формули-1. Яку потужність має у своєму розпорядженні гонщик і чому вона настільки важлива?
Формула-1 — вершина автоспорту не лише через участь найвправніших водіїв, а й завдяки технологічному суперництву. Машини тут не однакові: кожна команда створює власний болід, прагнучи зробити його найшвидшим. Водночас ця серія є майданчиком для випробування технологій, які згодом використовують у масових автомобілях.
Регламент чемпіонату періодично змінюється, щоб посилювати конкуренцію та стимулювати розвиток інновацій. У 2026 році FIA та керівництво Формули-1 запровадили одну з наймасштабніших змін в історії, спрямовану на створення екологічніших, швидших і довговічніших силових установок.
Оскільки двигуни опинилися в центрі уваги, розгляньмо їх докладніше: як вони працюють, як еволюціонували та якими є їхні перспективи.
Кінські сили (к.с.) — це одиниця вимірювання потужності, яка показує, з якою швидкістю двигун виконує роботу. Її запровадив шотландський інженер Джеймс Ватт, щоб порівняти можливості парових машин із кіньми: один кінь може підняти 550 фунтів (250 кг) на один фут (30 см) за секунду. У Формулі-1 цей показник безпосередньо впливає на максимальну швидкість і розгін боліда. Простіше кажучи, більше кінських сил — вища швидкість.
Якщо говорити складніше, то сучасні двигуни Формули-1 є гібридними. Вони генерують половину своєї потужності від двигуна внутрішнього згоряння (ДВЗ), а іншу половину — від кінетичної енергії. Саме тому термін «силова установка» є точнішим, ніж «двигун», а к.с. часто замінюють на кіловати як одиницю потужності. Зробімо паузу, щоб насолодитися фактом: наступники Ватта назвали одиницю потужності на його честь, а не на честь його коня.
02
Як потужність впливає на ефективність?
Для перемоги в Гран-прі необхідна достатня потужність. Коли різниця між болідами вимірюється сотими частками секунди, навіть невеликий дефіцит може коштувати виграшу.
Хоча кінські сили мають важливе значення, це не єдиний чинник. Вирішальну роль відіграє аеродинаміка. Наприклад, боліди японської серії Super Formula мають удвічі меншу потужність, ніж у Формулі-1, але завдяки високій притискній силі здатні розганятися до 320 км/год.
А ще є водій. Майстерний гонщик, як-от Макс Ферстаппен, може максимізувати продуктивність, використовуючи всі можливості автомобіля. Перемога нідерландця на Гран-прі Японії 2025 року є однією з найкращих у його кар'єрі, адже навіть без найшвидшого боліда він зумів утримати лідерство.
Регламент двигунів у Формулі-1 постійно змінювався протягом 75 років з метою досягнення балансу між потужністю, ефективністю та екологічністю. У перших сезонах чемпіонату (1950–1951) домінувала команда Alfa Romeo з моделлю 158/159 Alfetta, оснащеною 1,5-літровим восьмициліндровим двигуном із наддувом потужністю приблизно 350 к.с.
Через 15 років стався значний технологічний прорив: у 1967 році дебютував Ford Cosworth DFV — 3-літровий V8, який одразу здобув перемогу на Гран-прі Нідерландів у Зандворті. Згодом цей двигун став культовим: він приніс 155 перемог і 12 чемпіонських титулів та залишався в серії ще півтора десятиліття.
DFV був надійною та відносно доступною силовою установкою, що дало змогу багатьом командам, зокрема Lotus, McLaren, Matra/Tyrrell і Williams, не лише брати участь у перегонах, а й лідирувати. Попри потужність 400 к.с., його конструкція заклала основу для подальшого розвитку турбодвигунів, які згодом перевищили позначку в 1000 к.с.
Racing Bulls також використовують двигуни Red Bull Ford Powertrain
Компанія Renault вперше застосувала турбонаддув у своїх двигунах наприкінці 1970-х років, однак на повне опанування цієї технології знадобилося майже два сезони. Коли це вдалося, результат виявився неймовірним: Жан-П’єр Жабуй переміг на Гран-прі Франції (французький пілот, болід, двигун і шини!), а його напарник Рене Арну фінішував третім після легендарної дуелі з Жилем Вільньовом за кермом Ferrari.
Турбіни підвищили потужність до 1000 к.с., проте мали значну затримку, через що машини ставали непередбачуваними. Турбоера 1980-х тривала недовго через побоювання щодо безпеки. Водночас атмосферні двигуни поступово скоротили відставання, і до 2005 року їхня потужність перевищила 900 к.с.
Сучасні агрегати Формули-1 оснащені 1,6-літровими V6 із кутом розвалу 90° та турбонаддувом, а також двома електродвигунами — MGU-K і MGU-H. Перший додає 160 к.с., другий керує турбокомпресором. Сам двигун внутрішнього згоряння розвиває приблизно 840 к.с., що суттєво підвищує ефективність системи.
Пробуксовування: спрямування потужності на задні колеса
Формула-1 розвивається завдяки розробці двигунів для серійного використання. Вплив викопного пального на довкілля, обмеженість ресурсів і глобальні фінансові виклики зумовили запровадження нових правил. Їхня мета — розробити компактніші та економніші силові установки, здатні видавати понад 1000 к.с.
З 2014-го Формула-1 використовує одні з найефективніших двигунів у світі: повернуто турбонаддув і впроваджено складні гібридні технології. Силові установки 2014–2025 років, що вдвічі менші за Ford-Cosworth DFV, оснащені двома системами рекуперації енергії — кінетичною та тепловою. Гібридні модулі забезпечують додаткові 161 к.с. (120 кВт) електричної потужності для обгонів або захисту позиції.
Регламент 2026 року ще більше розвиває цю концепцію: гібридна частина забезпечуватиме 50% загальної потужності, тоді як двигун внутрішнього згоряння витрачатиме значно менше палива.
Команда Oracle Red Bull Racing на заводі в Мілтон-Кінсі, Англія
Кількість виробників, що створюють двигуни для Формули-1, майже подвоїлася завдяки новим агрегатам Red Bull-Ford, Audi приєдналася до Ferrari, Mercedes і Honda, а Cadillac має розпочати виробництво власних силових установок у 2029 році.
Тепловий гібрид (MGU-H) було вилучено. Його замінив складний електродвигун — MGU-K (Motor Generator Unit — Kinetic), який генерує енергію з кінетичного руху. Цей генератор з'єднаний із колінчастим валом: під час сповільнення він перетворює кінетичну енергію на електричну, а під час прискорення передає додаткову потужність на трансмісію.
Нововведенням є Superclipping: MGU-K здатен генерувати енергію навіть тоді, коли пілот натискає на газ. Хоча ця система не забезпечує повного заряджання акумулятора, вона дає змогу змагатися без потреби змінювати стиль водіння задля рекуперації енергії та водночас сприяє зниженню витрати палива.
Основна причина полягає в тому, що різниця в продуктивності болідів стала мінімальною. Притискна сила досягла такого рівня, що пілоти могли проходити найскладніші повороти, зокрема О Руж на трасі Спа, з повністю натиснутою педаллю газу. У 2025 році розрив між усіма учасниками пелотону становив приблизно 1,4 секунди.
На Гран-прі Італії перші чотири боліди фінішували з інтервалом лише 0,4 секунди. Водночас у 2026 році різниця в результатах значно зросла: у кваліфікації в Китаї поул Кімі Антонеллі — 1:32.064, тоді як найкращий час Серхіо Переса за кермом Cadillac — 1:36.906. Це означає відставання у 4,842 секунди на колі.
Формула-1 — це передусім платформа для технологічних інновацій. Чинний регламент зосереджений на розробці максимально ефективного MGU-K, який у майбутньому може бути адаптований для серійних автомобілів. Наприклад, Ford пропонує два типи гібридних систем для моделей Kuga/Escape: плагін-гібрид, що заряджається від мережі для підвищення потужності, та варіант із рекуперацією кінетичної енергії для зниження витрати палива. Це виглядає знайомо.
Макс Ферстаппен в'їжджає в О Руж на трасі Спа-Франкоршам
Mercedes, маючи багаторічний досвід створення переможних двигунів (зокрема титули McLaren у 1998 і 1999 роках), нині залишається одним із лідерів у розробці силових установок. Постачаючи двигуни ще трьом командам, компанія фактично отримує більше даних для вдосконалення технологій.
Водночас інші виробники теж активно працюють над підвищенням потужності. Ferrari вже вирізняється ефективними стартами, а проєкти Red Bull-Ford та Audi виглядають перспективно. З часом ці розриви скорочуватимуться — це лише питання часу.
Як потужність у Формулі-1 порівнюється з іншими чемпіонатами?