Музика

Як Radiohead та «Kid A» змінили нас назавжди

© Radiohead
Альбому «Kid A» гурту Radiohead виповнилося 20 років. Олесь Ніколенко розмірковує про те, як він випередив свій час.
Автор Олесь НіколенкоОпубліковано
На початку жовтня 2020 року одна на одну наклались одразу дві важливі для музичного світу дати. По-перше, альбому гурту Radiohead «Kid A» виповнилося 20 років (почуваєтесь старими? ми також). По-друге, духовний лідер Radiohead Тому Йорк відсвяткував 52 роки життя на нашій планеті. Це гарний привід нарешті закрити гештальт та розібратись, що з нами зробили меланхолійні англійські чарівники. Бо є справедливе припущення, що світ досі так і не оговтався від удару, заподіяного музикою Radiohead.

МММ. Музичний маркетинг майбутнього

Уявіть собі 2000-й рік. Тоді не було наших улюблених соцмереж. Не існувало навіть YouTube. Середньостатистичний українець щось краєм вуха чув про інтернет. Можливо, навіть колись його бачив. Незважаючи на те, що в 2000-му році інтернетом користувалось близько 300 мільйонів людей, подорожування вебом в ті часи було радше схоже на «дикий, дикий захід». Дивні каталоги веб-сторінок. Повільна швидкість завантаження. Дикий, примітивний дизайн. Відчуття тотальної свободи.
Музичні маркетологи того часу, звісно, вже почали вивчати потенціал, але, рекламуючи той чи інший реліз, надавали перевагу більш дієвим засобам. Зняти кліп та зробити йому агресивну ротацію. Запустити у ЗМІ фантастичні чутки, щоб продати більше CD. Radiohead, які ще у 1997-му році, змирившись із діджітал-майбутнім, випустили альбом «OK Computer», одразу зрозуміли вибуховий потенціал інтернету. І саме тому, думаючи про маркетинг «Kid A», зробили на нього ставку.
Учасники гурту змонтували близько 50 (!) коротких, до хвилини відеороликів з новою музикою — і «посіяли» іх на різних веб-сайтах. Тобто, Radiohead на 20 років випередили Instagram та TikTok. Ці абстрактні анімовані ролики дуже зайшли публіці, а потім декілька з них передали в ротацію на MTV. Там їх крутили пізно вночі, точно потрапляючи у час, коли потенційні фанати Radiohead страждали від чергового нападу меланхолії або безсоння та дивились музичні канали. Аудиторія була на гачку — і коли «Kid A» вийшов на дисках та касетах, помчала у магазини, щоб розкуповувати наклад. Як результат, «Kid A» підкорив альбомні чарти не тільки у рідній Англії, а і у США.

Вбити рок-н-ролл

Том Йорк
Том Йорк
Ми всі розуміємо, що розмови про «велич гурту Radiohead», як правило, проводяться фанатами — тобто, тими людьми, що дійсно глибоко занурились у суть їхньої музики. Для багатьох інших ця група — як і безліч інших геніальних гуртів — лишиться групою однієї-двох-трьох хітових пісень.
В нашому випадку мова йде про «Creep», крик душі сумного маргінала, який ніяк не може вписати себе у «нормальне суспільство». Ця пісня вийшла на першій платівці Radiohead «Pablo Honey» (1993), і прославила гурт, ставши його візитівкою. Але і зробила колективу «ведмежу послугу»: бо народ з того часу так і запам'ятав їх як виконавців «Creep». Люди хотіли слухати тільки «Creep», а почувши, йшли з концертів. У музичних автоматах замовляли лише «Creep». Та і загалом сприймали Radiohead просто як черговий гітарний гурт, якому «пощастило» створити великий хіт.
Все це дуже бісило Тома Йорка та його товарищів. І вони зважились на відчайдушні кроки. На альбомі «OK Computer» музиканти дуже далеко відійшли від традиційної «рок-музики», але ще зберігали її скелет. А от на «Kid A» Radiohead остаточно полишили «рок-н-ролл» — і неймовірно здивували всіх тих слухачів, які досі пам'ятали їх як авторів «Creep». Гітари лишились у минулому, їм на заміну прийшли синтезатори, але «електронний саунд» Radiohead розігрували з не меншою, а то і більшою (мело)драматичністю, ніж будь-коли. Ніхто не розумів, як класифікувати цю музику. Всі були в шоці. Але всім дуже сподобалось.

Оригінал та копії

Цікаво і те, що зірка Radiohead спалахнула настільки яскраво, що спричинила появу цілої низки груп, які можна охарактеризувати як «софт-версія Radiohead». Coldplay, Muse, Travis, Keane — найвідоміші та найуспішніші з них, але насправді таких колективів з'являлося дуже багато. Вони всі відчули та побачили попит на англійську гітарну меланхолію та чуттєвість — і просто по-своєму її відтворили.
Звісно, прихильники вказаних в цьому абзаці гуртів будуть все заперечувати та наводити контраргументи, але факт лишається фактом: навіть якщо відслідкувати хронологію появи цих гуртів, можна виявити певну закономірність. Всі вони сформувались вже після того, як Radiohead «вистрілили» та показали, так би мовити, напрямок. Не в останню чергу дякуючи і своїм послідовникам, Том Йорк та його однодумці вирішили покинути комерційно успішну доріжку та піти більш експериментальним шляхом.

Секта фанатів Radiohead

«Kid A» зробив із масовою свідомістю дуже цікаву річ, яка згодом стане регулярним феноменом. Він вбив можливість об'єктивної оцінки та критики. Музичне онлайн-видання Pitchfork одним з перших випустило рецензію на альбом, поставивши йому категоричну «десятку». Вони вже тоді працювали у своєму фірмовому стилі «немає авторитетів» і могли топити поганими оцінками навіть дуже знакових артистів. Тому ця рецензія стала культовою — і на той час її прочитав весь англомовний музичний інтернет. Багато кого не влаштовувала категорична подача Pitchfork та дуже дивні пасажі тексту, які часом нагадували абстрактну поезію. Тонка стилізація автора тексту під сам альбом «Kid A» вдалася: байдужих не залишилось.
Умовно кажучи, прихильники Radiohead після цього альбому поділилися на два табори: тих, хто «розуміє» і тих, хто «не доганяє». І ці два табори при будь-якій нагоді будуть сперечатись, але ніколи один одного не почують — кожна сторона залишиться при своїй думці, адже прагне лише довести свою правоту. Власне, цей феномен потім перекинувся на наше онлайн-спілкування та комунікацію в цілому. В наші часи люди, які щось коментують в інтернеті — новину чи допис публічної людини, будь що — менше за все бажають почути та сприйняти чужу думку.

Діджитал-життя

«Kid A» з кожним роком визріває та стає кращим
«Kid A» з кожним роком визріває та стає кращим
«Kid A» з кожним роком визріває та стає кращим от чому. Бо важливий контекст суспільного життя, в якому він з'явився. У 2000-му, коли весь світ тільки-но полегшено зітхнув після очікуваного Міленіуму, який настав, а життя не зупинилось, інтернет-середовище сприймалось інакше. Ентузіасти намагались переконати всіх і самих себе в тому, що за діджиталом та розвитком інформаційних технологій — не просто майбутнє. А що вони змінять наш світ на краще. Пересічна ж людина до цього ставилась з підозрою та недовірою: зовсім як у блокбастерах про «термінаторів» — злих роботів та високорозвиненого інтелекту, який просто вийде з-під контролю та знищить усе живе.
​Radiohead своєю музикою, текстами та образами на «Kid A» зайняли пророчу позицію десь посередині. Так, ніби промовляли вони, скоро це все стане нашим життям. І так, є передчуття, що з цього може вийти щось недобре. Вони ніби знали, що швидкий доступ до будь-якої інформації та покращення засобів комунікації не зроблять нас щасливими та ближчими один до одного. А навпаки — зроблять більш віддаленими, ніж будь-коли в історії людства.
«Kid A» дуже добре схопив, з одного боку, ці перші відчуття повної анонімності в інтернеті: я можу робити все, що заманеться! А з іншого боку, розпач і сум просунутого інтернет-користувача, який спочатку оцифрував своє життя, а потім, розчавлений великими об'ємами спожитої та переданої інформації, про це пожалкував.