Легка атлетика
Левченко про сезон 2019: стабільність, особистий рекорд і цілі на майбутнє
Стрибунка у висоту Юлія Левченко розбирає свої результати у 2019 році, пояснює, у чому особливість українських стрибків у висоту та власної підготовки до змагань.
«Золото» чемпіонату України та молодіжного чемпіонату Європи, друге місце у фіналі Діамантової ліги, новий особистий рекорд і четверте місце на чемпіонаті світу — сезон 2019 року вийшов украй насиченим для стрибунки у висоту Юлії Левченко.
Якщо порівнювати з минулим сезоном, українка зробила крок уперед, додала у стабільності та кілька разів взяла планку на висоті два метри і вище. Водночас вона втратила звання віцечемпіонки світу, хоча й показала на головному старті сезону результат 2.00 м.
Ми поспілкувалися зі спортсменкою про її особисті враження від сезону 2019, розпитали про головні позитивні й негативні моменти, цілі на наступний рік і боротьбу всередині української збірної.
Юлія Левченко
© Vadym Herasymenko, Red Bull
Загальні підсумки сезону 2019 року
Для мене літній сезон 2019 року став найдовшим у кар’єрі, закінчився у другій половині жовтня. Це пов’язано насамперед із проведенням чемпіонату світу в Досі: змагання, які зазвичай проходять на початку серпня, перенесли на кінець вересня через кліматичні умови в столиці Катару.
У зв’язку з цим було багато інтриги, було цікаво стежити, хто як готуватиметься, яку тактику обере під Доху. Ми з тренеркою не змінювали підготовку через пізній старт — вирішили не експериментувати. Тобто не починали сезон пізніше, не робили довшою саме тренувальну підготовку, а пішли шляхом набору форми через змагання.
Якщо говорити загалом про сезон, то я дуже задоволена результатами — вдалося показати стабільність. Ми готувалися до двох пікових стартів: молодіжного чемпіонату Європи та дорослого чемпіонату світу. На першому ключовому старті я виграла «золото», виконала олімпійський норматив, на другому — фінішувала четвертою.
Так, четверте місце в Досі — прикрість, проте мені вдалося показати конкурентні стрибки, а результати загалом були високі. Це вдруге в історії стрибунка з результатом 2.00 м залишилася без медалі.
Єдиний прикрий момент трапився ще на початку сезону, у травні: у Стокгольмі на змаганнях була дуже погана погода, холодно, і я травмувала спину. Спазмувало м’язи, і я довго виходила з цієї ситуації. Здавалося б, можна було тоді відмовитися від стрибків, але це не в моєму стилі. Тому навіть попри дискомфорт я не знялася зі змагань, а намагалася поєднувати лікування та старти. Вважаю, що потрібно вміти стрибати за будь-яких умов. Тепер уже проблем зі спиною нема, вдалося вилікувати.
Особистий рекорд і найкращий старт
Можу виділити два старти, які найбільше запам’яталися: це молодіжний чемпіонат Європи та матчева зустріч США проти Європи у Мінську.
Націлювалася на особистий рекорд у 2019 році: минулого сезону ми багато працювали, і це вилилося в результат
На молодіжному Євро були сильні змагання проти потужних дівчат, які мене відверто здивували. Я не зовсім була готовою до такої конкуренції з їхнього боку. А матчева зустріч запам’яталася атмосферою, класною організацією та новими форматами. У Мінську ми виступали командою Європи і в кожної спортсменки було лише 8 стрибків за вечір. Треба було багато думати, психологічно гратися: чи пропускати якусь висоту, чи пізніше виходити в сектор, а чи стрибати висоту вдруге після першої помилки.
На матчевій зустрічі мені вдалося встановити особистий рекорд — 2.02 м. Узагалі я націлювалася на особистий рекорд у 2019 році: минулого сезону ми багато працювали, і це вилилося в результат. Думаю, була готова до цього особистого рекорду.
Цьогорічний прогрес на тлі минулого сезону
Минулий сезон — це перехідний період, під час якого ми з тренеркою багато працювали над різними технічними моментами та нюансами у майстерності. Десь це було своєрідним жертвопринесенням у результатах, але в спорті і поразки, і перемоги є нормальною історією. У мене така життєва та спортивна позиція: хочу займатися улюбленою справою довгий час, а для цього потрібне здоров’я і майстерність.
Юлія Левченко
© Vadym Herasymenko, Red Bull
І уже 2019 рік підтвердив, що ми рухаємося в правильному напрямку. У 2018 році жодного разу не взяла 2.00 м, 2019-го — тричі брала цю планку і вище. Мені цікаво йти своїм шляхом, поступово розвиватися, а не робити кілометрові стрибки вперед.
У мене така життєва та спортивна позиція: хочу займатися улюбленою справою довгий час, а для цього потрібне здоров’я і майстерність
Сила українських жіночих стрибків у висоту
Можу сказати, що українські жіночі стрибки у висоту — найсильніші у світі. Саме завдяки конкуренції та кількості дівчат, які можуть показати результат. Напевне, Україна — єдина країна, де потрібно пройти такий складний внутрішній відбір, щоб потрапити на міжнародні змагання. І можна не відібратися, навіть якщо твій результат входить у десятку світового рейтингу.
Юлія Левченко
© Vadym Herasymenko, Red Bull
Для порівняння, є країни, де дівчата стають чемпіонками з результатом 1.80 м, бо далі стрибати ні з ким. На останньому чемпіонаті України я виграла «золото», стрибнувши 2.00 м. І це круто, бо конкуренція стимулює рухатися вперед. Мені подобається змагатися проти сильних суперниць, це постійно тримає в тонусі.
Завдання на наступний сезон
Кардинальних змін у підготовці до наступного сезону не буде. Звичайно, будемо готуватися під Ігри, а ще під чемпіонат Європи. Це два найважливіші старти у 2020 році. У календарі зробили зміну: поставили Євро після Ігор. Якщо раніше на континентальний старт не всі лідери приїжджали, бо готуватися до ОІ, то тепер приїдуть усі. Тому літній сезон знову завершиться аж у вересні. Зимові старти теж не пропускаємо — люблю змагатися взимку. Відчуваю, що мені не потрібний довгий відпочинок.
Юлія Левченко
© Vadym Herasymenko, Red Bull
Ми з тренеркою не рухаємося за конкретним планом, а підлаштовуємося під змагальний процес, залишаємося гнучкими. Не скажу, що в нас інтуїтивний підхід, але ми бачимо в процесі, чи вистачає змагань, які є помилки, проводимо аналіз. І відповідно до цього рухаємося далі. Можливо, комусь легше йти за графіком, коли все записано в блокнотик, дотримуватися плану. Але це не наша історія, ми уже неодноразово переконалися, що обрана тактика працює. Та щоб працювати у такому режимі, потрібно добре все відчувати і самому спортсменові, і тренеру.
Можу сказати, що українські жіночі стрибки у висоту — найсильніші у світі
Мені є куди рухатися вперед, є чого навчатися. Не можу сказати, що припускаюся грубих помилок, але є нерівності, які хочеться виправити. Та у цьому і полягає прикол професійного спорту — не завжди проблеми очевидні.
Про сезон 2019 року ми також спілкувалися з українською спортсменкою, маунтинбайкеркою Яною Беломоіною – читай матеріал тут. А більше інформації про Юлію Левченкошукай тут.