Формула-1
Піт-стоп у невагомості. Історичний момент для Формули-1
Немає жодних обмежень для механіків команди Aston Martin Red Bull Racing, які вивели піт-стоп на зовсім інший, неземний рівень.
Після двох рекордних піт-стопів упродовж двох тижнів, команді Формули-1 Red Bull Racing потрібен був новий челендж. І вони знайшли його... на висоті 1000 метрів на борту Іл-76МДК, який використовують як тренувальну базу під час підготовки космонавтів.
Команда доставила болід RB1 2005 року до тренувального Центру космонавтики імені Юрія Гагаріна в Зоряному містечку, намагаючись довести, що цим механікам доступна будь-яка висота.
На спеціальному підготовленому тренажері, розміщеному у фюзеляжі літака, команда здійснила тиждень польотів. Кожен з них був серією парабол: літак спершу набирає висоту під кутом 45°, а потім опускається по балістичій траєкторії под кутом 45°. Під час цих польотів команда механіків, що працюють на піт-стопах, опинялася в невагомості на 22 секунди (у момент спуску й до наступного підйому).
Нас тримали, щоб ми не вилетіли за борт
«Під час першої параболи все було справді дивно, -- розповідає механік Пол Найт. -- Ти не можеш підготуватися до таких речей, тож інструктори казали нам просто сидіти й звикати. Відчуття підйому чи спуску не було. Спершу тебе підіймає до перегрузки в 2G, тобто вага збільшується вдвічі, а ти наче вкопаний в землю й нерухомий. Потім це відчуття змінюється в протилежний напрямок, коли літак переходить вершину параболи, після чого відправляється у вільне падіння. Нас справді тримали, щоб ми не вилетіли!»
«Спочатку ми були дуже незграбні, наче вперше опинилися на льоду. Але ми змогли придумати, як утримувати тіло й справлятися з тиском -- це неймовірні відчуття, їх неможливо з чимось порівняти», -- додає Найт.
Утім, невагомість може викликати небажані побічні ефекти. Наприклад, на землі вестибулярний апарат працює в певних умовах, пов'язаних з гравітацією, якої немає в космосі, тому організму потрібен час на адаптацію.
Але не тільки екіпаж літака й команда механіків відправилася в невагомість, також на борту була знімальна група. Наприклад, режисер Андреас Брунс готувався до цього моменту як міг, катаючись на американських гірках.
«Я ходив з племінниками у тематичний парк, щоб зрозуміти, як g-сила впливатиме на моє тіло. Відверто кажучи, ми всі позеленіли після деяких атракціонів, а мені знадобився день, щоб прийти до себе. Найкращий підхід, який я визначив для себе і який спрацював, -- постійно бути чимось зайнятим під час польоту», -- зазначає Брунс.
Брунс режисерував проєкт від перших розкадровок до фінальної версії. Перш ніж провести зйомку, команда Red Bull і тренери готувалися на спеціально зробленому макеті з пінопласту. Тренування й репетиції були дуже важливі, адже допомагали зрозуміти, чи вдається вписатися у часові рамки.
«У нас було 7 польотів і 80 парабол на кожному з них, а загалом треба було зробити 25 кадрів, -- пояснює Брунс. -- Перший політ ми перетворили у тестовий, залишалося 70 парабол на зйомку, тобто у нас було 2–3 дублі на кожний кадр. Ми планували все дуже детально, але невагомість справді застала нас зненацька, тому, коли виникали проблеми, ми мали вирішити їх за 2–5 хвилин у перервах між параболами».
Ми планували все дуже детально, але невагомість справді застала нас зненацька
Для цього челенджу команда вирішила взяти болід RB1 2005 року, а не сучасний. У цієї версії боліда було декілька переваг над сучаснішими машинами.
«Ми взяли RB1, бо це маленька леді, -- пояснює Маркус Проссер, директор з проведення івентів, який отримав можливість знову сісти за кермо. -- Ми побудували складний макет, заховали всі рельси для освітлення й камер. Простір був на вагу золота, тож вужча машина давала нам трохи більше місця для маневрів».
Цей екземпляр першого боліда Формули-1 в історії Red Bull також укріплений додатковою міцністю, що давало більшу перевагу. Оскільки він часто виставляється на публічних заходах, уболівальникам дають можливість постріляти в шини. Факт міцності визнали перевагою, адже болід мав «кататися» по небу за постійної зміни умов від перенавантажень до невагомості й навпаки.
«Ми були готові провести будь-який ремонт, хоча зрештою закінчили зйомки без суттєвих пошкоджень, -- додає механік JДжо Робінсон. -- Були певні проблеми. Наприклад, хтось з команди невдало приземлився шоломом на переднє крило, утворилася вм'ятина. Коли я після завершення челенджу привіз болід на завод і пояснив їм, що ремонт потрібен, бо на нього головою впав космонавт, з мене посміялися».
«Та загалом челендж виявився складнішим, ніж я очікував, -- визнає Робінсон. -- Ти розумієш, наскільки людина залежна від невагомості якраз тоді, коли її немає! Коли автомобіль літає в повітрі, дуже складно виконати навіть найпростіше завдання -- закрутити гайку. Ти можеш контролювати хіба свої щиколотки, які прив'язані до підлоги. Тому повинен думати й діяти по-іншому, і це круто!»
Зйомка піт-стопу була особливо складною: автомобіль й обладнання мали бути міцно закріплені до і після кожного періоду невагомості (ніхто не хотів, щоб гравітація поверталася, коли машина й уся техніка знаходиться в метрі від кабіни пілота), тож закінчувати зйомку кожного епізоду доводилося на 15 секунд раніше. Можливо, це найскладніший челендж для команди механіків Red Bull Racing, але водночас це найкрутіша історія.
«Я брав участь у деяких особливих івентах, -- розповідає координатор команди Марк Вілліс. -- Від слалому на автомобілі в Кіцбюєлі до солоних озер в Аргентині, ми часто їздимо в дивних місцях і робимо дивні речі. Але саме цей челендж найбільш особливий, бо немає абсолютно нічого, що можна порівняти з ним».
Фільм про піт-стоп у невагомості можна подивитися вже зараз. Тобі може здатися, що це дуже високоякісна комп'ютерна графіка, але це справжній болід Формули-1, який летить у справжньому літаку зі справжніми механіками, більшість з яких уже знову працює на пітлейні.
«Я зрозумів, що якщо ви працюєте з відданою командою, то просто потрібно продовжувати свій рух далі й залишатися сфокусованими, й абсолютно все можливо, -- завершує Брунас. -- Тож що далі для нас? Ми полетимо на Місяць, чи що?»